Дане питання є завжди актуальним. А зважаючи на те, що Україна як і інші європейські країни перебуває в умовах карантину це питання набуло найбільшої значущості.

ерш за все доцільно звернутися до Конституції України – основного закону держави. Так, ст. 3 Конституції України голосить, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це є одним із фундаментальних прав кожного громадянина.
Варто зазначити, що права, включені до власне правового статусу медичних працівників відповідно до національної нормативно-правової бази.
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» містить цілий ряд професійних прав медичних працівників, серед яких:
 Право на належні умови професійної діяльності. Окрім того дане право дублюється у ст. 153 Кодексу законів про працю України, яка встановлює, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких покладається на власника або уповноважений ним орган.
 Право на створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій. Етичний кодекс лікаря передбачає, що лікар має право брати активну участь в роботі професійних об’єднань і асоціацій, одночасно отримуючи їх захист і підтримку. Лікарські об’єднання та асоціації зобов’язані сприяти і надавати кожному із своїх членів допомогу у дотриманні та відстоюванні принципів високого професіоналізму, фахової незалежності, моральності, етики і деонтології.
 Право на судовий захист. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
 Право на заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації.
 Право на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах та установах.
 Право на надання інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника.
 Право на відмову від подальшого ведення пацієнта. Ст. 34 Закону України «Про охорону здоров’я» передбачає, що лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.
 Право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників. Ч. 5 ст. 284 Цивільного Кодексу України говорить, що у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.
 Право на обов’язкове страхування медичних працівників за рахунок власника закладу охорони здоров’я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю при виконанні професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством.

Що робити якщо права порушено?

Насамперед письмово повідомити про це директора (головного лікаря) підприємства (лікарні). Якщо ситуація не буде виправлена, в подальшому вказане може стати підставою для звернення з відповідною скаргою до органів Держпраці.
В крайній необхідності, можна розірвати трудовий договір за власним бажанням.

Матеріал підготовлено адвокаткою, фахівчинею відділу «Богородчанське бюро правової допомоги» Вікторією Бігун